Ретро-тур забутими коліями Львівщини

21.4.15
Вчора мені довелось покататись у вантажно-пасажирському ретро-поїзді під паровозом Л-3535, одному з декількох справних паротягів на Львівській залізниці, який вже встиг прославитись у попередніх поїздках, організованих місцевими та закордонними діячами та цінителями залізничної спадщини. На жаль, у минулі рази мені не вдалось потрапити на такі заходи, тому зараз, коли з'явилась така можливість, я з задоволенням взяв участь. Напередодні в одній із соцмереж мені на очі потрапив пост, в якому йшлося про те, що 19 та 20 квітня відбудуться моніторингові поїздки з метою демонстрації маршрутів закордонним гостям, за одно для тестування можливості використання цих шляхів для туристичних маршрутів в майбутньому. Попри бажання, в перший день познімати не вдалося через брак часу. Тоді поїзд мав здійснити рейс з головного вокзалу до станції Личаків і назад, а потім звідти ж до станції Жовква (лінія Львів - Рава Руська) і у зворотньому напрямку. Але, зі слів знайомих, паровоз у депо зійшов з рейок, через що відправлення на довго затрималось і в кінцевому результаті було прийнято рішення через нестачу часу і вибиття з графіку скасувати поїздку на Личаків і виїхати в Жовкву під ЧМЕ3. Потім паротяг все ж вдалось поставити на рейки і він відправився резервом в Жовкву, звідки забрав вагони з туристами.
Я ж налаштувався сфотографувати цей поїзд в другий день поїздок з одного приміченого мною ракурсу на перегоні Підзамче - Личаків, дочекатись повернення і знову зняти його у зворотньому напрямку. Що ж, зранку зібрався і пішов на маршрутку щоб добратись до пункту призначення. Погода, як спочатку здалось, була доволі гарною, але пройшовши кількасот метрів і постоявши годину на пагорбі, звідки мав фотографувати, змінив свою думку. Через деякий час зірвався сильний вітер і я добряче змерз, але вирішив залишитись на місці, щоб не упустити момент. Свисток Л-ки важко сплутати з свистком будь чого іншого, він на стільки гучний, що я чув його мабуть ще з головного вокзалу. Це створювало ілюзію, що поїзд вже близько і ось-ось покажеться з-за кущів. Нарешті через кілька хвилин помітив стовп диму, що піднімався посеред лісу і рухався в моєму напрямку. Я приготувався і зробив перший кадр.


Досить несподівано для мене поїзд зупинився. "Фотостоп" - подумав я, і був правий. З вагона почали виходити туристи, дуже багато фотографів, операторів, було кілька знімальних груп з різних телеканалів. Частина з них знайшли собі ракурс на протилежному боці колії, а інша частина піднялась на місце, звідки знімав я. Більшість туристів - не українці, дехто спілкувався австрійською, дехто англійською або німецькою мовами. З мені знайомих раніше виявився лише австрієць за походженням Вольфрам Венделін, з яким я доволі давно спілкуюсь онлайн. Він виявився одним з організаторів цього туру, впродовж якого давав корисні поради, вказівки та потрібну інформацію, ну і керував ходом цього заходу в цілому, за що йому велике спасибі.
Так як у мене вже є кадр з цього ракурсу, вирішую перебратись на ту сторону. По дорозі підійшов до одного з членів бригади паротяга та запитав, чи можна далі поїхати з ними у вагоні. "Звичайно, без питань" - сказав механік. Це круто, більше ніж я очікував. Далі сфотографував пасажирів поїзда, які спішили знайти для себе гарний ракурс для зйомки.


Кілька хвилин, і всі вже готові. Несподівано паровоз почав рухатись назад, хтось пожартував, що нас тут залишають. Але через сотню метрів поїзд зупинився, а Вольфрам через рацію дав команду бригаді їхати вперед. На ходу, під навантаженням паротяг виглядав куди ефектнішим, це робилось для того, щоб фотографії виглядали правдивішими. Але ніхто не врахував, що сильний вітер дув прямо в сторону групи фотографів і через секунду всіх накрила хмара диму з сажею. Ну нічого, всі посміялись і вирішили все-таки перейти на сторону, де я стояв спочатку. Потяг знову повторив маневр і знову почав розганятись. Я теж зняв, вже на на зумі.


Далі всі в темпі погрузились у вагон, і я в тому числі. Це був старий перероблений купейний вагон, у одному з кінців якого була облаштована спеціальна кімнатка для організаторів. Всі купе були зайняті пасажирами, було кілька людей з своїми дітьми, але більшість іноземних туристів. Я не встиг освоїтись, як знову зупинка для фотографування. Цього разу перед однією з найцікавіших локацій цієї гілки - ось таким віадуком:


Тут по тій самій схемі, з такими ж маневрами. Велике спасибі організаторам за те, що приділили стільки уваги саме фотографам. Зробивши цей знімок, піднялись нагору, і повторили фотосесію, але вже з іншого ракурсу.


Знову всі зайняли свої місця в вагоні. Далі по плану зупинка біля Шевченківського гаю, і далі вже на станції Личаків - обгін і поїздка назад на Підзамче. В гаю журналісти взяли коментарі від організаторів та іноземних гостей для сюжетів новин і ми знову поїхали. По дорозі поспілкувався з кількома пасажирами ретро-поїзда, кожен поділився своїми враженнями. Від організаторів дізнався, що сьогодні на Сапіжанку, як це планувалось по графіку, навряд вийде поїхати, через те, що велика група, яка має відправитись до Києва о 17:30 з великою ймовірністю може запізнитись на Хюндай, тому маршрут буде скорочено до станції Запитів і назад. І це добре. Тим часом наш состав вже прибув на станцію Личаків і всі мали можливість познімати маневри та обгін. Я теж спробував.


Ось і все, паровоз причепили з іншої сторони, тепер він буде рухатись тендером вперед і робити "фотостопи" вже нема сенсу. Годинна поїздка зворотнім шляхом. Кругом неймовірно красива природа, не віриться що це все - посеред міста.
За вікном вже видно станційні колії, значить ми вже на станції. Тим часом погода зовсім зіпсувалась і почав падати не то дощ, не то сильний мокрий сніг. І це все в кінці квітня, буває ж таке. Паровоз відчепився від состава в самій горловині станції і поїхав кудись заправлятись водою, а наші вагони тим часом переставили на іншу колію. На станції в вагон мав сісти мій друг - Валера, тому важливо було, щоб поїзд підтягнули до платформи. Та й по Підзамче багато хто вже повинен був покинути поїзд. Але пройшло пів години і нам повідомили, що на жаль поїзд не можуть прийняти до платформи, тому висадку доведеться провести прямо тут. Я вийшов і пішов до платформ по службовій стежці, щоб зустріти друга. Промочив ноги, але порівняно з Валерою - дурниці. Він промок узагалі весь. Ми знову направились до поїзда. Ледве встигли зайти у вагон, якраз перед відправленням. Знову перестук і хмари диму за вікном. Дощ перестав, але попереду темне грозове небо, добре що обійшлося. На півдороги наступний "фотостоп", зупинились на перегоні у виїмці. Знову по тій же схемі - група зайняла місця на пагорбах і потяг почав розганятись.


Мабуть, найатмосферніші кадри:

 

Тепер вже зупинка аж в Запитові. Через кілька хвилин ми вже прибули на станцію і знову вийшли з вагона. Назад нас потягне тепловоз ЧМЕ3, а паровоз залишиться у хвості поїзда - потрібно якнайшвидше повернутись до Львова, щоб всі встигли роз'їхатись по домах. Ще фотографія зі станції:


Знову та сама дорога, через Підзамче вже без зупинки - прямо на головний вокзал. "Туристичний поїзд №903 сполученням Запитів - Львів прибув до третього перону" - чути голос інформатора. Всі щасливі і задоволені такою цікавою, насиченою поїздкою, і я, звичайно ж, в тому числі.

Квітень, 2015
0 коментарів