Вихідні: Дрогобич - Стебник

4.4.16 1 коментар
Світловий день стає все довшим а надворі вже достатньо тепло - чому б не провести вихідні за улюбленим заняттям, відправитись в яку-небудь поїздку і відзняти нового матеріалу? Ідея цікава, але коли ми з Маркіяном (NMarky) почали переглядати варіанти, то в результаті прийшли до висновку, що в нас їх не так багато - складності з доїздом або поганий рух в тих чи інших місцях не вселяли надії цікаво провести вихідні. Через деякий час ми вирішили просто побаянити рідний перегін Миколаїв - Пісочне, але ще вдосвіта, коли схід сонця і ранковий туман зможуть прикрасити кадри, ну а пізніше сісти на електричку і з'їздити в Глинну Наварію. Домовляєомсь зустрітись на перегоні і зняти поїзд Харків - Ужгород № 225 о 6:50. Я лише встиг заснути і тут вже дзвінок будильника - на дворі ще темно, але треба збиратись, щоб встигнути до поїзда. Марку так і не вийшло приїхати зранку, тому я зібрався і відправився сам. Ночі ще доволі холодні, ранок зустрів мене приморозками та інеєм. Пасажирський запізнювався, а сонце якраз почало виглядати з-за горизонту, тому я вирішив відійти далі від запланованої точки і зняти поїзд з автомобільного моста з надією захопити в кадрі світанковий тон неба. Тут і пасажирський:


Не встиг він сховатись з поля зору, як чую знову тифон 10-ки зі сторони станції. Спочатку навіть думав що це звук того самого поїзда, але ні, ще один поїзд зразу за попереднім. Не встиг змінити ракурс, лише захопив сонце, що сходить. Поїзд № 41 Дніпропетровськ - Трускавець.

 

Ну все, думаю, маю час на зміну місця дислокації. Ага, не тут то було, тільки-но відійшов і побачив ще один поїзд, який я так і не знайшов у службовому розкладі, мабуть якийсь додатковий.


Три пасажирські з інтервалом 4 хвилини - це рекорд :) На кінець вдалось сфотографувати електричку а після неї ще кілька вантажних:


Рух був настільки незвично інтенсивним, що я якось забув про те, що планував з Марком поїхати в Глинну Наварію з надією застати там маневри ТГМ23 з нафтобази. На станцію ми прибігли майже одночасно, але на електричку не встигли, двері зачинились перед самим носом. Тоді Маркіян підкинув ідею замість Глинки навідатись в Моршин і там відзняти приміський поїзд у вигляді двох вагонів і ЧМЕ3, тому через 10 хвилин ми вже сиділи в поїзді до Стрия і вивчали розклад. Не пощастило і тут, бо якраз сьогодні десь на лінії закриття і двох приміських із трьох не буде. А вже в Стрию ми побачили замість очікуваних вагонів звичайний Д1, який ми вже неодноразово знімали в Моршині, тому бажання туди їхати зникло остаточно. Думаємо куди можна поїхати зі Стрия і якось спонтанно сідаємо в Трускавецьку і їдемо в Дрогобич, під приводом того, шо там можна буде зняти Hyundai Інтерсіті+ на станції з ручнми стрілками. Безсовісно будимо дзвінком Олега (olehhudzeliak) і кличемо його з нами, все таки це його рідні краї і орієнтується він там краще нас, та й давно вже збирались з ним в спільну поїздку. Олег приїде пізніше приміським з Трускавця, а ми тим часом вже в Дрогобичі, ще й маємо можливість відійти в сторону Стебника по перегону і сфотографувати поїзд №42 Трускавець - Дніпропетровськ.


Поки електровоз буде обганяти поїзд, думаємо встигнути перебігти на перегін Дрогобич - Гаї Верхні і той самий пасажирський зняти вже там. Тут неочікувано, поки ми шукали підходяще місце, з-за кривої щось виглянуло, і вже потім ми зрозуміли, що це наливний вантажний на Дрогобич, ще й під ВЛ10-1481, але шкода що не по сонцю.


Нічого, сподіваємось що електровоз або навіть цілий вантажний через деякий час буде повертатись зворотно на Стрий, вже тоді зможемо зняти з гарним освітленням. А тим часом пасажирський вже відправився з Дрогобича і ми вирішили чекати його на межі Самбірської і Стрийської дистанцій колії.


Марк через знайомого дізнався, що з Дрогобича після прибуття електрички Стрий - Самбір готується відправлятись вантажний поїзд на Стрий з тим самим ВЛ10, який раніше привіз бочки. Щось крім кількох пасажирських та приміських тут - можна сказати. унікальне явище, тому можна вважати що нам дуже пощастило. В цей час електричка якраз повернувся з Трускавця і привезла Олега, який оперативно знайшов нас на перегоні. Готуємось.

 

За декількасот метрів від цього місця розташований автомобільний міст через колію і нам здалось, що саме з нього було б добре зняти грузовий. Часу мало, тому прийшлось добряче прискоритись, але все таки ми встигли, можливо за рахунок невеликих швидкостей на ділянці.


З цього моста автодорогою 3-4 км до Стебника, де Олег порадив нам зловити Hyundai на "американських гірках". Чому би й ні, тим більше ми вже вичерпали свій запас креативності на старому місці. Йдучи по дорозі, насолоджувались красою хвойних лісів, різних природних заповідників і лісництв, що розміщались навкруги і часто доповнювались дивними "кратерами"-озерами, які, як виявилось, залишились після видобування нафти в цих районах. По дорозі нас на велосипеді догнав наш старий знайомий Тарас з Дрогобича, у якого з нами спільне хобі. За розмовами на різні теми кілометри і час пролетіли швидко і ми добрались до пункту призначення. Це теж автомобільний міст над колією, але тут рейки мають дуже цікавий і ефектний профіль. Чекаємо Хюндай.

Тут я зрозумів, як не вистачає мені проданого телеоб'єктива :(


Після Хю залишається ще досить багато часу, прощаємось з Тарасом, який вирішив повернутись в Дрогобич і відправляємось в Стебник в пошуках магазину щоб перекусити. Далі ми з Марком і Олегом дійшли до станції Стебник а там вирішили вбити час, блукаючи по індастріалі закинутих сольових шахт, на яких, по суті, колись будувалось це місто. А там по дорозі ще й зняли Інтерсіті+ в зворотньому напрямку з дуже цікавого ракурсу.


Ну а далі залишається чекати електропоїзда додому, але так як він зараз тільки прямує в сторону Трускавця, вирішуємо прокататись туди щоб не чекати даремно на пероні. В Трускавці прощаємось з Олегом і задоволені неочікувано сповненою враженнями поїздкою прямуємо додому.

Квітень, 2016

Паротягою з Коломиї до Рахова

26.10.15 Коментарів: 2
Нарешті відбулась довгоочікувана поїздка ретро-поїздом з паровозом Л-3535 осінніми Карпатами, а це - чудова нагода для написання свіжої публікації у моєму блозі.
Стартова точка маршруту - Коломия. Квитки на поїзд №136 Одеса - Чернівці для мене і Валери придбані ще за місяць до виїзду, відправлення зі Львова о 3:52, відповідно в Коломиї будемо о 7:57, а наша подорож паропотягом до Рахова почнеться о 9:30. Нові враження почались ще раніше, ніж я того очікував. Дуже незвично було їхати до вокзалу пустими вулицями Львова посеред ночі - навкруги ні людей, ні машин, лише ми в нічній маршрутці ще з кількома напівсонними пасажирами. Благо, ввели ці самі нічні маршрутки, бо хтозна, чи не була б поїздка на таксі, у разі їх відсутності, найбільшою нашою затратою за ці дні. :) Добрались швидше, ніж планувалось, аж за годину до відправлення поїзда, але час пройшов швидко, і ми вже у вагоні шукали наш плацкарт, а далі я заснув і прокинувся за декілька хвилин до прибуття до Коломиї. Ніколи б раніше не подумав, що дві години сну реально виспатись, але цілий наступний день я і не згадував, що так мало спав.
В Коломиї на пероні зразу сформувалась група людей, це і були наші попутники - організатори та гості з Німеччини, Англії, Австрії, Канади, Америки та інших країн. Багато з цих людей запам'ятались мені з попередньої поїздки, в якій я брав участь навесні. Поки ми привітались з групою і зайнялись пошуком кавового автомата, на станції почали формувати наш поїзд. В склад увійшов паровоз Л-3535, приписаний до ТЧ-13 Чернівці, два службово-технічних вагони, один купейний вагон та тепловоз ЧМЕ3 в хвості, для підштовхування та страхування. Декілька перших знімків:

  

Незабаром три вагони подали до перону і організатори дали команду займати місця. Ми розмістились в одному з двох службово-технічних вагонів. Купе таких вагонів складаються з столика, шафи та двох полиць. І хоча такі апартаменти розраховані на двох пасажирів, в них без особливих незручностей помістилось по три-чотири людини. Нашими сусідами виявились Кен і Мартін з Канади та Алістер з Великобританії. Стараючись долати мовний бар'єр ми познайомились і трохи поспілкувались іноземцями в ході мандрівки, а вони виявились цікавими та веселими людьми. А тим часом наш потяг вже віддалився від Коломиї і зупинився на першому фотостопі.

 

Поки група займала місця, поїзд відтягнули назад, а тепловоз відчепили. Мої результати перших фотозупинок:

 

Золоті Карпати зачаровували красою, а команда організаторів приклала усіх зусиль, щоб обрати найкрасивіші їх пейзажі.


Перегін Коломия - Делятин подарував нам чудові краєвиди, а нам потрібно було пропустити графікові поїзди, тому в Делятині запланована досить довга зупинка. Дехто залишився на станції, хтось відправився шукати магазин, інші - погуляти в лісі, а я вирішив оглянути околиці станції, а за одно зробити декілька знімків.

 

Відправляємось на перегін Делятин - Яремче, по дорозі ще кілька зупинок і результат:

 

Станція Яремче:


Після недовгої зупинки ретро-потяг відправився, а сонячна погода різко змінилась похмурою і пішов дощ. І тут я подумав, що зараз пригодяться наші дощовики, які ми так довго шукали напередодні поїздки, але поїзд вже зупинився, а часу було обмаль. В результаті група майже не змокла, а фотографії вдались гарними.


На наступній станції знову зупинка і пропуск приміського дизель-поїзда. Микуличин:

 

Після Микуличина знову випогодилось, тут гори продемонстрували свої властивості блискавично міняти погоду. Ось такий кадр над рікою на наступній зупинці:


Так пройшов перший день поїздки. У Ворохті була запланована ночівля, іноземні гості роз'їхались по готелях, ми ж зекономили і влаштувались у тому ж купе, в якому їхали. Вагони на станції під'єднали до електрики, заправили водою. А ми перекусили і швидко заснули після такого насиченого дня.
Зранку я прокинувся майже перед самим відправленням, дехто вже повернувся з готелю і зайняв свої місця у вагонах, але більшість, в тому числі наші сусіди по купе, приєднались до нас аж на станції Вороненко, бо там ночували у готелі. За той час, поки ми їхали туди, їм вдалось зняти кілька приміських та місцевих поїздів, а тих, хто був з нами, чекала нова локація, старовинний австрійський віадук, єдиний, що зберігся у своєму первісному вигляді:

 

І знову перестук коліс, здивовані і радісні місцеві жителі і туристи, краса гір і чудова спокійна ранкова атмосфера... 


У Ясиня пропускаємо приміський, фотографуємо і відправляємось в дорогу.


Ця поїздка дала нам унікальну можливість познімати з на території охоронних зон тунелів, куди без відповідних дозволів попасти неможливо:

  

Далі майже до кіцня поїздки нас супроводжувало сонячне проміння, надаючи фотографіям яскравих відтінків і підкреслюючи золоту Карпатську осінь:

  

Останній фотостоп цієї мандрівки поблизу Рахова - кінцевої точки нашого маршруту.

 

Вже в Рахові ми з Валерою відвідали піцерію, бо добряче зголодніли. Більшість членів команди теж відправилась у вечірнє місто, дехто лишився в залі очікування і відпочивав. Пізніше виявилось, що ті ж вагони сьогодні повертаються у Львів у складі поїзда Рахів - Львів, що відправляється о 00:50, отже ми можемо їхати в них. Так і сталось, нас влаштували в одному із купе, в якому ми і дочекались відправлення. Ну а зранку вже у Львові, прощаємось з тими, хто повернувся з нами і відправляємось додому.

У підсумку хочу виразити величезне спасибі організаторам цього і інших подібних заходів за незабутні враження, всій групі гостей за спільно приємно проведений час.

До нових зустрічей!

Жовтень, 2015

Ретро-тур забутими коліями Львівщини

21.4.15 Написати перший коментар
Вчора мені довелось покататись у вантажно-пасажирському ретро-поїзді під паровозом Л-3535, одному з декількох справних паротягів на Львівській залізниці, який вже встиг прославитись у попередніх поїздках, організованих місцевими та закордонними діячами та цінителями залізничної спадщини. На жаль, у минулі рази мені не вдалось потрапити на такі заходи, тому зараз, коли з'явилась така можливість, я з задоволенням взяв участь. Напередодні в одній із соцмереж мені на очі потрапив пост, в якому йшлося про те, що 19 та 20 квітня відбудуться моніторингові поїздки з метою демонстрації маршрутів закордонним гостям, за одно для тестування можливості використання цих шляхів для туристичних маршрутів в майбутньому. Попри бажання, в перший день познімати не вдалося через брак часу. Тоді поїзд мав здійснити рейс з головного вокзалу до станції Личаків і назад, а потім звідти ж до станції Жовква (лінія Львів - Рава Руська) і у зворотньому напрямку. Але, зі слів знайомих, паровоз у депо зійшов з рейок, через що відправлення на довго затрималось і в кінцевому результаті було прийнято рішення через нестачу часу і вибиття з графіку скасувати поїздку на Личаків і виїхати в Жовкву під ЧМЕ3. Потім паротяг все ж вдалось поставити на рейки і він відправився резервом в Жовкву, звідки забрав вагони з туристами.
Я ж налаштувався сфотографувати цей поїзд в другий день поїздок з одного приміченого мною ракурсу на перегоні Підзамче - Личаків, дочекатись повернення і знову зняти його у зворотньому напрямку. Що ж, зранку зібрався і пішов на маршрутку щоб добратись до пункту призначення. Погода, як спочатку здалось, була доволі гарною, але пройшовши кількасот метрів і постоявши годину на пагорбі, звідки мав фотографувати, змінив свою думку. Через деякий час зірвався сильний вітер і я добряче змерз, але вирішив залишитись на місці, щоб не упустити момент. Свисток Л-ки важко сплутати з свистком будь чого іншого, він на стільки гучний, що я чув його мабуть ще з головного вокзалу. Це створювало ілюзію, що поїзд вже близько і ось-ось покажеться з-за кущів. Нарешті через кілька хвилин помітив стовп диму, що піднімався посеред лісу і рухався в моєму напрямку. Я приготувався і зробив перший кадр.


Досить несподівано для мене поїзд зупинився. "Фотостоп" - подумав я, і був правий. З вагона почали виходити туристи, дуже багато фотографів, операторів, було кілька знімальних груп з різних телеканалів. Частина з них знайшли собі ракурс на протилежному боці колії, а інша частина піднялась на місце, звідки знімав я. Більшість туристів - не українці, дехто спілкувався австрійською, дехто англійською або німецькою мовами. З мені знайомих раніше виявився лише австрієць за походженням Вольфрам Венделін, з яким я доволі давно спілкуюсь онлайн. Він виявився одним з організаторів цього туру, впродовж якого давав корисні поради, вказівки та потрібну інформацію, ну і керував ходом цього заходу в цілому, за що йому велике спасибі.
Так як у мене вже є кадр з цього ракурсу, вирішую перебратись на ту сторону. По дорозі підійшов до одного з членів бригади паротяга та запитав, чи можна далі поїхати з ними у вагоні. "Звичайно, без питань" - сказав механік. Це круто, більше ніж я очікував. Далі сфотографував пасажирів поїзда, які спішили знайти для себе гарний ракурс для зйомки.


Кілька хвилин, і всі вже готові. Несподівано паровоз почав рухатись назад, хтось пожартував, що нас тут залишають. Але через сотню метрів поїзд зупинився, а Вольфрам через рацію дав команду бригаді їхати вперед. На ходу, під навантаженням паротяг виглядав куди ефектнішим, це робилось для того, щоб фотографії виглядали правдивішими. Але ніхто не врахував, що сильний вітер дув прямо в сторону групи фотографів і через секунду всіх накрила хмара диму з сажею. Ну нічого, всі посміялись і вирішили все-таки перейти на сторону, де я стояв спочатку. Потяг знову повторив маневр і знову почав розганятись. Я теж зняв, вже на на зумі.


Далі всі в темпі погрузились у вагон, і я в тому числі. Це був старий перероблений купейний вагон, у одному з кінців якого була облаштована спеціальна кімнатка для організаторів. Всі купе були зайняті пасажирами, було кілька людей з своїми дітьми, але більшість іноземних туристів. Я не встиг освоїтись, як знову зупинка для фотографування. Цього разу перед однією з найцікавіших локацій цієї гілки - ось таким віадуком:


Тут по тій самій схемі, з такими ж маневрами. Велике спасибі організаторам за те, що приділили стільки уваги саме фотографам. Зробивши цей знімок, піднялись нагору, і повторили фотосесію, але вже з іншого ракурсу.


Знову всі зайняли свої місця в вагоні. Далі по плану зупинка біля Шевченківського гаю, і далі вже на станції Личаків - обгін і поїздка назад на Підзамче. В гаю журналісти взяли коментарі від організаторів та іноземних гостей для сюжетів новин і ми знову поїхали. По дорозі поспілкувався з кількома пасажирами ретро-поїзда, кожен поділився своїми враженнями. Від організаторів дізнався, що сьогодні на Сапіжанку, як це планувалось по графіку, навряд вийде поїхати, через те, що велика група, яка має відправитись до Києва о 17:30 з великою ймовірністю може запізнитись на Хюндай, тому маршрут буде скорочено до станції Запитів і назад. І це добре. Тим часом наш состав вже прибув на станцію Личаків і всі мали можливість познімати маневри та обгін. Я теж спробував.


Ось і все, паровоз причепили з іншої сторони, тепер він буде рухатись тендером вперед і робити "фотостопи" вже нема сенсу. Годинна поїздка зворотнім шляхом. Кругом неймовірно красива природа, не віриться що це все - посеред міста.
За вікном вже видно станційні колії, значить ми вже на станції. Тим часом погода зовсім зіпсувалась і почав падати не то дощ, не то сильний мокрий сніг. І це все в кінці квітня, буває ж таке. Паровоз відчепився від состава в самій горловині станції і поїхав кудись заправлятись водою, а наші вагони тим часом переставили на іншу колію. На станції в вагон мав сісти мій друг - Валера, тому важливо було, щоб поїзд підтягнули до платформи. Та й по Підзамче багато хто вже повинен був покинути поїзд. Але пройшло пів години і нам повідомили, що на жаль поїзд не можуть прийняти до платформи, тому висадку доведеться провести прямо тут. Я вийшов і пішов до платформ по службовій стежці, щоб зустріти друга. Промочив ноги, але порівняно з Валерою - дурниці. Він промок узагалі весь. Ми знову направились до поїзда. Ледве встигли зайти у вагон, якраз перед відправленням. Знову перестук і хмари диму за вікном. Дощ перестав, але попереду темне грозове небо, добре що обійшлося. На півдороги наступний "фотостоп", зупинились на перегоні у виїмці. Знову по тій же схемі - група зайняла місця на пагорбах і потяг почав розганятись.


Мабуть, найатмосферніші кадри:

 

Тепер вже зупинка аж в Запитові. Через кілька хвилин ми вже прибули на станцію і знову вийшли з вагона. Назад нас потягне тепловоз ЧМЕ3, а паровоз залишиться у хвості поїзда - потрібно якнайшвидше повернутись до Львова, щоб всі встигли роз'їхатись по домах. Ще фотографія зі станції:


Знову та сама дорога, через Підзамче вже без зупинки - прямо на головний вокзал. "Туристичний поїзд №903 сполученням Запитів - Львів прибув до третього перону" - чути голос інформатора. Всі щасливі і задоволені такою цікавою, насиченою поїздкою, і я, звичайно ж, в тому числі.

Квітень, 2015